Ми розпитали Германа Нєнова про те, якими своїми досягненнями він пишається найбільше, про особливості роботи з Євробаченням та про особисте життя.
— Германе, тобі сьогодні 35 років, якими своїми досягненнями ти пишаєшся найбільше?
Я не можу виділити якесь одне досягнення, одного артиста, одне шоу чи кліп. Звісно, круто в такому юному віці, як 35 (сміється), вже цілих три рази попрацювати із таким легендарним проєктом, як Євробачення, а один раз навіть відповідати за позиціонування своєї країни і створювати для світу її портрет. Спробувати себе в співпраці з міжнародними командами, вийти на світовий ринок. Звісно, класно було потрапити на першу сторінку культового видання The New York Times. Але загалом я ціную кожну свою роботу, кожного артиста, який допоміг мені розкритись як режисеру.
Пам'ятаю ледь не кожне своє інтерв’ю. Дуже вдячний Viva!, які одними з перших помітили мене як режисера і покликали, щоб зробити велике інтерв’ю у друкованому виданні. Я досі бережу вдома цей випуск журналу! Усе сталось саме тоді, коли мало статись. А найголовніше, що я зараз знаходжусь в Україні і попри війну маю можливість займатись тим, що у мене виходить найкраще.
— Чи є робочі та творчі мрії, до яких ти прагнув, але які не здійснились?
Ні, в мене немає установок і цілей на кшталт: якщо до сорока років не поставлю стадіонне шоу для Дженніфер Лопес — життя не склалось, кар’єра не вдалась. Я намагаюсь ставати краще з кожним роком, вчитись чомусь новому. З початку своєї кар’єри я реалізовувався як режисер-постановник, потім став кліпмейкером, пізніше — креативним продюсером, нещодавно зацікавився маркетингом та рекламою.
— Що у тебе на особистому фронті? Є кохана людина?
Ні, моє серце зараз вільне. Звісно, у меня є сексуальне життя, я ходжу на побачення, але серйозних стосунків немає. Загалом серйозні стосунки були у мене усього декілька разів за все життя. Останні з них — це моя споріднена душа, неймовірна людина, з якою ми досі залишаємось чудовими друзями та близькими людьми. Хто знає, можливо, колись ми знову будемо разом (сміється). Життя таке непередбачуване! Я — той, кому потрібно закохуватись та відчувати глибокі почуття, щоб бути з кимось поруч, а не просто вступати у стосунки, щоб вони були.
Я закохуюсь в очі. Я закохуюсь в людину, її характер та її особливості. Це вже не так і просто зробити. І знайти підхожу людину також не так вже й просто. Особливо таким трудоголікам, як я. Друзі вже звикли, що на вечірках і святах я завжди сиджу в телефоні. В стосунках мало хто витримує таке.
Мені приписували романи із поп-дівами, з якими я працював — наприклад, зі Златою Огнєвіч. Але це усе було неправдою.
— Ти неодноразово казав, що мама Анжеліка — найближча для тебе людина, ви з нею найкращі друзі? Де зараз твоя мама?
Мама знаходиться в Румунії, вона виїхала туди через свого кота, якого дуже травмували постійні вибухи в Одесі. Але вона дуже сумує за Україною. На жаль, кіт нещодавно помер, тож мама думає скоро повертатись додому. Ми не бачились з нею два з половиною роки. За декілька днів до повномасштабного вторгнення я мав летіти в Одесу, щоб зустрітися з мамою, яку довго не бачив через свій напружений графік. Але рейс скасували, а потім мама виїхала з країни. Нарешті з мамою ми побачились минулої осені в Ніцці — я працював креативним директором Нацвідбору на Дитяче Євробачення-2023 і приїхав на фінал Дитячого Євробачення-2023 разом із переможницею Нацвідбору Анастасією Димид.
— Запитання, як то кажуть, на злобу дня: ти вже пройшов ВЛК, оновив дані в ТЦК?
Так, у 2022-му році мені потрібно було оформити військові документи, щоб отримати право на виїзд з країни, бо я ж мав їхати у Британію на Євробачення-2023. Я їздив в Одесу для цього.
Зараз я придатний, хоча раніше в мене був білий квиток. Я — епілептик, через це в дитинстві практично не займався спортом і навіть більшу частину життя вчився індивідуально, викладачі приходили до мене додому. Тільки у старших класах почав ходити в школу з іншими дітьми.
Зараз хоч і намагаюсь ходити в спортзал, але все одно в мене дуже погано з координацією. Окрім того, епілепсія — невиліковна хвороба, приступи можуть повторитись в будь-який момент. Але я ні від кого не бігаю і не ховаюсь, якщо треба буде служити — піду. Хоча я точно набагато більше користі приношу країні, коли створюю її культурний імідж та плачу податки.
— Як ти святкуватимеш день народження?
Немає настрою влаштовувати якісь гучні вечірки. Ніяких планів не будував. Працюватиму, вип’ю келих десь не в офісі, можливо покличу декількох друзів додому.
— Чого ти собі побажаєш у цей день?
Знаходити сили, ресурс та натхнення на нові проєкти, можливості і далі створювати красу й показувати її цьому світу. А ще, звісно, я побажаю собі і кожному українцю, щоб війна якнайшвидше закінчилась перемогою. І щоб ця перемога коштувала нам якнайменшої кількості людських життів.
Фото: Олександр Порубаймих
